На відміну від легендарного героя громадянської війни Миколи Щорса його троюрідний брат Ігор Щорс не командував полками, дивізіями чи іншими військовими з’єднаннями і не зажив гучної слави. В історії він довго лишався невідомим героєм таємної війни, а інформацію про його участь у деяких операціях оприлюднили лише через кілька десятків років після завершення Другої світової.

Ігор Щорс у роки війни

Ігор Олександрович Щорс народився 4 вересня 1915 році у місті Новоархангельську Єлизаветградської губернії (нині Кіровоградська область). Після навчання у Житомирському гірничому технікумі він вступив до Ленінградського гірничого інституту, який закінчив у 1940 році. Ще під час навчання на здібного студента звернули увагу представники органів держбезпеки і запросили на службу у зовнішню розвідку. Він дав згоду. Спочатку його направили опановувати ази оперативного мистецтва до Школи особливого призначення, яку він закінчив напередодні Великої Вітчизняної війни і одразу потрапив до підрозділу спеціального призначення, який створював Павло Судоплатов і безпосередньо керував ним.

У перші дні війни Судоплатову було доручено очолити всю розвідувально-диверсійну роботу в тилу німецької армії по лінії радянських органів безпеки. Для цього було сформовано Особливу групу при наркомі внутрішніх справ. Перед нею ставилися завдання з проведення розвідувальних операцій проти Німеччини та її союзників, організації партизанської війни, створення агентурних мереж на окупованих територіях, здійснення радіоігор з німецькою розвідкою з метою дезінформації противника. До складу цієї групи було включено і Ігоря Щорса. Спочатку його готували для підпільної роботи у Житомирі, де він свого часу навчався і мав деякі зв’язки, але згодом плани змінилися.

Коли восени 1941 року гітлерівці наблизились до Москви, члени групи отримали завдання на випадок захоплення столиці замінувати найбільш важливі об’єкти, де могли б проводитись наради вищого німецького командування, у тому числі урядові дачі під Москвою. Планувалися й інші заходи. Зокрема, у Москві були створені три незалежні одна від одної розвідувальні мережі. Однією керував майор Дроздов, якого П. Судоплатов добре знав ще по спільній роботі в Україні. З метою конспірації його зробили заступником начальника аптечного управління столиці. На випадок зайняття Москви він повинен був постачати ліки німецькому командуванню, на цій основі увійти до нього у довіру і з у рахуванням нових можливостей розгорнути розвідувальну роботу.

Інша група на чолі з начальником контррозвідувального відділу управління НКВС по Москві займалася підготовкою підпільної роботи у столиці і мобілізацією всієї агентури для протидії диверсіям гітлерівців. Третя група, яка готувалася автономно і в умовах особливої конспірації, повинна була фізично знищити Гітлера у разі його появи у Москві. Здійснення цієї операції покладалося на композитора Кніппера, брата акторки Ольги Чехової, яка проживала на той час у Німеччині і була у досить приязних стосунках із Гітлером.

Важливе й відповідальне завдання було поставлено і перед Ігорем Щорсом. З урахуванням інженерної освіти його під іншим прізвищем влаштували на посаду начальника управління Московських водоводів, яке здійснювало постачання питною водою Москви з Рубльовського і Черепковського водосховищ. На випадок зайняття цього району гітлерівцями він мав організувати роботу з використання системи водоводів і каналізації для здійснення диверсій, а також забезпечити укриття агентури у розгалуженому і заплутаному підземному господарстві передмістя.

З цією метою була створена оперативна група під назвою "Ліс". До її складу, крім І. Щорса, якому було обрано псевдонім "Лісник", увійшли два помічника, які проживали у районі Рубльово й Черепково, водій закріпленого за ним службового автомобіля і радистка. Радисткою призначили 20-річну Наталію Арестову, яка щойно закінчила спеціальні курси по лінії НКВС, де за прискореною програмою готували бійців для роботи у складі розвідувально-диверсійних загонів у тилу ворога. Для детальної постановки завдання з нею зустрівся начальник відділу Особливої групи НКВС Михайло Маклярський і повідомив, що згідно із розробленою легендою вона виступатиме в ролі дружини розвідника Ігоря Щорса, вони проживатимуть разом у дерев’яному будиночку поблизу Рубльовсько-Черепковської водонасосної станції, де вона офіційно працюватиме хіміком-лаборантом.

Ігор Щорс у останні роки життя

Для зв’язку виділялося дві радіостанції, одна з яких була схована у будинку, інша – у спинці сидіння службового автомобіля. Крім частот, часу виходу в ефір, особливостей конспірації та інших нюансів з підтримання радіозв’язку Михайло Маклярський повідомив Наталії, що водонасосна станція замінована і командир групи І. Щорс за спеціальною командою має привести у дію вибуховий пристрій. А якщо він цього не зробить через боягузтво або з якоїсь іншої причини, то вона має його застрелити, очолити групу і здійснити підрив.

Її познайомили з "чоловіком" у номері готелю "Москва", і він їй з першого погляду не сподобався. Але вона знала, що ніякі особисті симпатії чи антипатії не повинні зашкодити виконанню головного завдання. Щодня вони ходили на роботу й ретельно готувалися до підходу гітлерівських військ. З кожним днем Наталія помічала все нові й нові позитивні риси у свого супутника й командира, і її ставлення до нього поступово змінювалося.

В один із днів сталося так, що під час бомбардувань частина водопровідних труб була пошкоджена, у тому числі тих, якими надходила вода на дачу Сталіна. Ігорю Щорсу у цій ситуації надійшла вказівка у досить стислі терміни усунути несправності, щоб верховний головнокомандувач навіть нічого не помітив. Розвідник особисто керував ремонтними роботами, розуміючи, чого йому може коштувати затримка. Аварію вдалося ліквідувати буквально за три години. Його нагородили орденом "Знак Пошани", але у послужному списку цієї нагороди немає, бо офіційно була нагороджена людина, документи якої І. Щорс використовував для прикриття.

У 1942 році загроза окупації столиці минула, і їхню групу розформували. Наталію Арестову направили у спеціальну школу радистів для залучення до підготовки нових кадрів. На момент розставання вона зрозуміла, що закохалася. Ігор Щорс був призначений начальником відділення Четвертого управління НКВС, займався організацією розвідувально-диверсійної роботи у тилу ворога. Упродовж 1944 – 1945 років він брав участь у розробці і проведенні масштабних стратегічних радіоігор з німецькою розвідкою "Монастир" і "Березино", у результаті яких вдалося ввести в оману супротивника і нейтралізувати значну кількість ворожої агентури. І. Щорс був одним із небагатьох, хто особисто знав головну дійову особу цих операцій Олександра Петровича Дем’янова, який у нас проходив під оперативним псевдонімом "Гейне", а німці його вважали своїм особливо цінним агентом "Максом".

В одному з нечисленних своїх інтерв’ю ветеран розвідки охарактеризував його так: "Здібності Олександра Петровича виявилися видатними. До небезпеки він ставився по-солдатському. У нього були незвичайна пам’ять, спостережливість, зібраність, миттєва реакція. Це була сильна, гарна, чуйна людина". А на питання, який факт у період роботи Дем’янова був найяскравішим, Ігор Щорс відповів: "Під час війни радянська розвідка якось одержала повідомлення з Лондону, що німецький шпигун у Москві має доступ до особливо секретної інформації. При цьому наводився текст радіограми, надісланої Дем’яновим, в якому заради достовірності зазначалося прізвище маршала Б. Шапошникова. Як було не посміхнутися, читаючи таке повідомлення, адже цю "липу", звичайно ж, виготовила радянська розвідка. Втім, подібні попередження про дії "німецького шпигуна у Москві" надходили від наших союзників ще кілька разів".

Ігор Щорс із дружиною

Увесь цей час Ігор і Наталія періодично зустрічалися і через два роки одружилися. Згодом у них народився син. Після війни Павло Судоплатов залучив І. Щорса до роботи радянської розвідки з реалізації атомного проекту. Як дипломованого фахівця у гірничій галузі його у 1946 році направили до Болгарії, де він опікувався питаннями видобування, переробки і відправки до Радянського Союзу уранової руди. Разом з ним у відрядження поїхали і дружина з сином.

У 1948 році його перевели до центрального апарату розвідки, а з 1950 по 1954 рік він працював на керівних посадах у господарських підрозділах МДБ-МВС СРСР. Після звільнення зі служби він попросив направити його на найвідсталішу шахту. Його призначили директором шахти "Беринговська" на Чукотці, на березі Берингової затоки. Згодом І. Щорс вивів шахту з відсталих у передову, колектив став одержувати премії, перехідні прапори, ордени і медалі. Нерідко своїм підлеглим він любив повторювати, що потрібно перемагати не числом, а умінням. При цьому на закиди, що під час війни нерідко перемагали саме числом, він для прикладу наводив операцію "Монастир", яка свідчила про вміння малими силами брати гору у змаганні умів, волі і таланту.

У 1977 році він зі свою бойовою подругою і дружиною повернувся у Москву, ще упродовж десяти років працював директором будинку відпочинку санаторного типу, який функціонував на теплоході, і вже потім остаточно вийшов на заслужений відпочинок.